Реклама на портале

Научная парадигма. Парадигмы образования

Древним грекам мы обязаны изобретению философской категории «парадигма». Это понятие изначально может характеризоваться как принадлежащее одновременно к двум частям речи. Его можно трактовать и как имя существительное по типу «модель» или «пример», и как глагол, переводящийся как «сравнивать».

Древние и средневековые философы парадигмой называли некую сферу вечных и первичных идей, являющихся источником творчества для демиурга (бога).

Определение парадигмы

Научно-философская категория парадигмы изначально предполагает целостную систему интуитивного ориентирования. Очевидно, что, осуществляя созидательную и познавательную деятельность, человеку следует действовать не огульно, а исходя из определенных принципов.

Крайне рационально с точки зрения науки, «не изобретая велосипед», изначально брать на вооружение наработанную ею систему открытий, технологий, позволяющих идти дальше и дальше самым коротким и, соответственно, самым эффективным путем.

Парадигма как раз и является теми оптимальными исходными теоретическими условиями, стартуя с которых, научное познание имеет наилучшие перспективы. Это обеспечивается благодаря активной роли актуальной парадигмы в качестве обратной связи.

Эта обратная связь реализуется путем оптимизации возможных направлений поиска ученого. Тот сообразует их с имеющейся на текущий момент фундаментальной теоретической базой - как явной, так и неявной. Иными словами - он опирается на парадигму как на исходные условия.

Очевидно, что качественная парадигма - это глобальная теоретическая разработка, максимально дружественная и адаптированная к гносеологии человеческого познания и, соответственно, коррелирующаяся с актуальным отрезком эволюции человечества. Определенная парадигма «работает» на том временном промежутке, где она соответствует нормальной науке (это понятие мы рассмотрим ниже). Таким образом, философия употребления данного понятия изначально имеет определенные границы.

Парадоксально человеческое познание. Периоды застоя вдруг переходят в наработку нового инструментария и теоретической базы. Соответственно, не является удивительным, что за десятилетие до начала эры научно-технической революции (начало 70-х гг.) категория «парадигма» нашла свое приоритетное употребление в общенаучной философии, а также социологии.

Подводя итог нашим рассуждениям о феномене парадигмы, ограничимся компактным определением: парадигма - это некий существующий в определенное оговоренное время исходный теоретический базис, состоящий из актуальных теорий, идей, взглядов. Его зрелость и адекватность принимается во внимание при определении концептуальной рабочей схемы первостепенных научных проблем, берущихся в текущее разрешение.

Томас Кун и его теория развития

Первым употребил понятие парадигмы в современном его контексте калифорнийский профессор Томас Сэмюэл Кун. Изучая исторически научное знание как процесс, ученый показал неравномерный, скачкообразный характер его развития.

В своей наиболее выдающейся научной работе «Структура научных революций» (1962 г.) ученый определил явление прогресса как эпистемологическую (приближенную к сфере науки) смену парадигм. Каждая парадигма - это, по мнению Куна, понятие, предполагающее определенную цикличность - от этапа ее принятия до замены.

С этой точки зрения куновская теория научных революций определяет вполне стандартные классические этапы развития усредненной абстрагированной научной дисциплины:

Предшествующий парадигме;

Функциональности парадигмы;

Кризиса парадигмы (кризиса нормальной науки);

Смена парадигмы путем научной революции.

В теории Куна важную роль играет понятие нормальной науки. Охарактеризовать же ее можно как устойчиво развивающуюся, имеющую достойную теоретическую проработку. Она имеет место тогда, когда все происходящие явления находят исчерпывающее толкование в рамках парадигмы - официальных научных теорий, которые определяют научно-технический прогресс (НТП).

Обобщение теории Куна - взгляд на парадигмы развития

На данном этапе повествования обратим ваше внимание на возникшее обобщение теории Куна. По умолчанию все научное сообщество автоматически перенесло совершенный научный инструментарий куновского феномена научно-технического прогресса к другим частным направлениям социального прогресса. Таким образом оформилась всеобщая парадигма развития, сформулированная Куном.

Ее суть: диалектическое отрицание старой парадигмы парадигмой новой путем постоянного увеличения области познания и социальной практики.

Поясним шире. Общество развивается, одновременно накапливая различный опыт деятельности людей во многих сферах. Для каждой такой области ведущие ее специалисты (и это закономерно) формулируют свою парадигму. На каждую из них уже по умолчанию переносится инструментарий теории парадигм, разработанный Куном. Причем цикличность ее существования также подлежит закономерностям, обоснованным ученым-калифорнийцем.

Основные парадигмы, таким образом, свойственны для всех сфер жизни общества и они чувствительных к прогрессу. Теория калифорнийского ученого оказалась востребованной не только наукой, но и социальной сферой, сферой культуры, образования и т. д.

Аномалии сферы познания. Жизненный цикл научной парадигмы

Возвратимся в наших рассуждениях опять к более частному понятию - парадигме научной. При этом соблюдем классический принцип умозаключений - логических переходов от частного к общему и наоборот, а также переходов от рассмотрения статики процесса к рассмотрению его динамики.

Со временем в любой науке неизменно наблюдается рост аномальных явлений, т. е. таких, которые не находят подходящего толкования при помощи официального научного инструментария.

Научная дисциплина входит в свой кризис при критическом накоплении не находящих объяснения аномалий. Их на данном этапе либо относят к игнорируемым допустимым ошибкам, либо они принципиально игнорируются и официально замалчиваются.

Очевидно, что в таком случае научная парадигма (это же можно сказать и обо всех других) входит в стадию кризиса.

Обычно смена парадигм определяется заменой поколений ученых, где «новая волна» теоретиков становится приверженцами более прогрессивной теории. Об этом свидетельствует исторический опыт:

Таким образом в космологии новая парадигма - коперниковская схема - заменила птолемеевскую;

Ньютону удалось сформулировать и обосновать свою механическую концепцию мироздания;

Релятивистская теория Эйнштейна вместила в себя как подмножество Максвелловскую электромагнитную теорию;

Квантовая физика вместила в себя как подмножество механику квантовую.

Смена поколений ученых, таким образом, - важный момент социологического аспекта парадигмы. Суть его заключается в охвате ею определенной части научного сообщества. Таким образом, научная парадигма предполагает определенный субъективизм, поскольку она объединяет ученых, согласных с нею.

Парадигма научная в широком смысле предполагает три аспекта своего толкования:

Парадигма как рациональная картина мироздания;

Парадигма как действующая система теорий, объединяющая специалистов и отличающая определенное научное сообщество;

Парадигма как своеобразный алгоритм, технологическая карта решения стандартных научных задач.

Парадигмы и жизнь общества. Выборочный обзор

Рассмотренная выше общая характеристика парадигмы научной представляет собой неплохой прецедент для дальнейших обобщений. Вспомним, мы уже говорили о том, что все сферы жизни общества чувствительны к прогрессу. В дальнейшем нашем изложении мы презентуем нашим читателям некоторые основные парадигмы различных сфер:

Парадигмы, действующие в социологии;

Парадигмы образования (общий способ передачи человеческого знания);

Парадигмы программирования (частный пример научного знания);

Парадигмы культуры (как феномена жизни общества);

Социальные парадигмы (формирующие отношение человека к обществу).

Социологические парадигмы

Заботой ученых-социологов является постоянный поиск актуального инструментария методологии, отражающего такое многогранное и динамичное явление, как социальная реальность.

Парадигмы социологии, таким образом, достаточно многочисленны. Поэтому мы представим лишь их классификацию (объединение в метапарадигмы):

- Позитивистская метапарадигма (марксизм, позитивизм, веберианство) рассматривает процесс развития общества как линейный и поступательный. Само же общество выступает как социальный организм, абстрагированный от людей. Идеологи парадигм позитивизма - Маркс, Дюркгейм, Спенсер.

- Интерпретативная метапарадигма (неомарксизм, неопозитивизм, неовеберианство, теории конфликта) предполагает нелинейность развития общества и диалектику социальных общностей. Основные парадигмы сформулированы Коллинзом, Мертоном, Козером.

- Интегральная метапарадигма (философия культурного плюрализма и интегрального использования каналов познания). Предполагает интегрирование самых различных парадигм. Идеологи метапарадигмы - Парсонс, Сорокин.

- Рефлексивная метапарадигма (общество анализируется одновременно институциально и с точки зрения человеческого фактора). В ее рамках социум глобализируется и унифицируется. Идеологи парадигм - Гидденс, Розенау.

- Метапарадигма постмодерна представляет общество управляемым хаосом. Сам же социум имеет тенденцию к десоциализации и склонен к саморазвитию. Основные парадигмы созданы Бодрияром, Лио - Тардом, Лашем.

Парадигма социальная

Социальная парадигма, как никакая другая, связана с психологией человека и типом его социальной активности. Поэтому она наилучшим образом рассмотрена именно в работах ученых - психологов (Выготского, Фуко, проч.).

В значительной мере социальную парадигму формирует среда, где человек живет. Очевидно, что только от самого человека зависит выбор «своей» социальной парадигмы: выживание или развитие, сотрудничество или эгоизм, конфликт или толерантность, следование либо нигилизм, выбор сферы деятельности, идентификация себя в семье и проч.

Перспективным путем для оптимизации социальной парадигмы человека является приобретение им навыков трансформации вызовов общества из категории проблем в категорию задач. Соответственно, важны и навыки последовательного преодоления таких задач. Таким образом человек становится социально активным.

Восемь парадигм образования

Развитие общества предполагает различные парадигмы образования. Охарактеризуем наиболее распространенные среди них.

Парадигмы программирования

Программирование как феномен, позволяющий согласно задачам, поставленным человеком, автоматизировать различные процессы его цивилизационной деятельности, в своем развитии прошел этапы, которые определяют четыре парадигмы:

Декларативная (машинные языки: GPSS, Prolog);

Императивная (алгоритмические языки: Fortran, Basic, Pascal);

Функциональная (языки функционального программирования: Haskell, Standard ML);

Объектно-ориентированная (объектно-ориентированные языки программирования C++; Ruby, Python, PHP);

Очевидно, что современная парадигма - понятие относительное. Ведь круг задач, стоящих перед программистами, постоянно усложняется, соответственно, наращивается и его аномальность. Парадигмы заменяют одна другую. С какой же из них, собственно говоря, программирование начиналось?

С декларативной. Эта парадигма предполагала использование машинных языков и псевдокодов. С их помощью организовывалась последовательность команд. Изменяя входные данные, программисты манипулировали выходными.

Императивная парадигма ввела дополнительно в свою компетенцию решение нелинейных многовариантных и цикличных задач. Принципиальным моментом в императивной парадигме является составление программистом алгоритма.

Функциональная парадигма исходит из условного представления программы как совокупности функций («черных ящиков»). Причем каждый из них получает свои входные данные (как из внешней среды, так и с других «ящиков». Между собой они скомбинированы таким образом, что выходные «черные ящики», соответственно, генерируют выходную информацию с требуемыми параметрами.

Наивысшей степенью развития парадигмы программирования является объектно-ориентированная парадигма (ООП). Также имеет определенный уровень абстракции. Она позволяет программисту группировать подобные задачи в классы.

Выгода налицо. Изменив код лишь в одном месте, программист обновляет весь алгоритм! ООП оперирует с понятиями класса и объекта. Как они соотносятся? Поясним на примере. Если класс - это комплекс полной проектной документации по строительству дома, то объектом представляется сам дом. Т. е., возвращаясь к процессу программирования, обозначим, что класс представится как полный набор формальных правил для реализации родственных задач программирования, а объект - как конкретная их реализация.

Очевидно, что, имея под рукой мощный инструментарий, показанный нами «строитель-программист» окажется на несколько порядков эффективней, чем программист, действующий в рамках императивной парадигмы.

Актуальные парадигмы культуры

Культура - как феномен, возникающий и развивающийся в обществе - подвержена эволюции своего толкования обществом. Исходя из вышесказанного, исторически корректно выделить три наиболее общие парадигмы культуры: сначала - «высокая культура», затем - «кульура как репрессия» и, наконец, «культура - образ жизни».

Все они возникли в период новейшей истории.

Первую парадигму генерировала немецкая литература XIX века. Ее основоположниками считают писателей О. Шпенглера, М. Шеллера, Тенниса. Они исходили из религиозных воззрений на природу человека - существа падшего, но одаренного «божьей искрой». Соответственно (по их воззрениям), и деятельность человека двояка, ее обуславливают два антагонистичных стимула: низший - цивилизация и высший - культура.

С одной стороны, цивилизация обуславливает его трудовую активность по созданию вещей утилитарного характера. С другой, культура стимулирует творить произведения человеческого гения: гармоничные, прекрасные, концептуальные. Таким образом, парадигма высокой культуры подразумевает изначальный конфликт категорий «цивилизация» и «культура».

Созданию второй - репрессивной парадигмы - мы обязаны философу З. Фрейду. Его точка зрения основывается на противопоставлении культуры как феномена общественного и индивидуальной природы человека.

Последнему внутренне присуща некая природная психическая инстанция - Ego, выражающая его природу, инстинкты. Именно на нее с целью «окультуривания человека» активно воздействует общество. Цель такого воздействия - унификация огромного количества Ego к внеприродной усредненной обществом психической инстанции - Super Ego.

Инстинкты человека насильственно изменяются путем сублимации (перевода в формы, «одобренные» обществом). Инструментом же такого трансформирования служит культура, репрессирующая эти инстинкты, подменяющая их на «эрзацы». Например, именно культура, по мнению Фрейда, заставляет выражать человека страсть в поэзии, живописи. Таким образом, Фрейд в основе своей парадигмы культуры положил отношение к ней человека.

Третью парадигму называют также парадигмой социокультурных институтов - самостоятельных компонентов, определяющих образ жизни. Каждый из них основан на определенных, выработанных обществом обычаях, традициях, ритуалах. Вспомним японскую пословицу, приведенную В. Пелевиным в романе «Т»: «Человека от животного отличают традиции». Таким образом, институциальный взгляд на культуру предполагает активную категорию «образ жизни», благодаря которой люди представляются некими носителями культуры.

Вместо заключения

При подведении итогов обзора некоторых основных парадигм напрашивается вывод об их актуальности. В самом деле, динамичный человек, находясь в определенной области познания либо деятельности, во-первых, должен сообразовать себя с ней, адекватно оценить возможные направления своей активности.

Осуществляя вышеупомянутую привязку к социуму, ему следует правильно представлять действующие парадигмы в этой области.

Важно ли это? В настоящее время - сверхважно. Проблема заключается в том, что в современном информационном обществе существует определенная практика: параллельно с основной парадигмой, как правило, существуют несколько «легенд», раздутых СМИ и рекламой. Человеку может очень дорого стоить ошибка в выборе парадигмы.

ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник кафедри ЗП

полк. служби ЦЗ

доктор біол. н., професор

Перелигіна Л.А.

________________________

ЛЕКЦІЯ З ТМПП

на тему: " Парадигми та дихотомії в психології " (2 год)

Розроблена

доцентом кафедри ЗП

к.психол.н., доцентом

Ушаковою І.М.


План:

1. Поняття парадигми та наукової революції (за Т.Куном).

2. Принцип фальсифікації гіпотез в теорії критичного реалізму К.Поппера.

3. І. Лакатос та концепція внутрішньої єдності доказів та спростування.

4. Старі дихотомії у сучасних наукових підходах.

5. Класична, некласична та постнекласична психологія та основні дихотомії в них.

Література:

1. Корнилова Т.В. Методологические основы психологии. – СПб: Питер, 2008.

2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.:«Наука», 1984.

3. Маланов С.В. Методологические и теоретические основы психологии. – М. – Владимир: Заря, 2005.

4. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии // http://psylib.org.ua/books/

5. Сергієнко Н.П. Теоретико-методологічні проблеми психології: курс лекцій. – Х.: 200

6. Юдин Э.Г. Методология науки. Системность. Деятельность. – М.: УРСС, 1997.

Поняття парадигми та наукової революції (за Т.Куном).

Історик науки американець Т. Кун (1922-1996) ввів цілий ряд основоположних понять для опису закономірностей функціонуовання та розвитку науки .

Наукова парадигма - сукупність фундаментальних досягнень в даній галузі науки, які задають загальновизнані зразки, приклади наукового знання, проблем і методів їх дослідження, признаних протягом певного часу науковим співтовариством як основа його подальшої діяльності.

Такі зразки повинні бути :

В достатній мірі безпрецедентні, щоб привернути на свою сторону прихильників з конкуруючих напрямків;

В той же час досить відкриті, щоб нові покоління вчених могли знайти для себе невирішені проблеми будь-якого виду. Це моделі , з яких виростають традиції наукового дослідження.

Вчені, діяльність яких будується на основі однакових парадигм, спираються на одні й ті ж правила наукової практики. У певному сенсі загальновизнана парадигма є основною одиницею виміру для всіх, хто вивчає процес розвитку науки.

Ця одиниця як ціле не може бути зведена до її логічних складових.

Формування парадигм є ознакою зрілості наукової дисціпліни, тобто показником виходу дисципліни на стадію «нормальної науки».

Приймаюча в якості парадигми теорія повинна здаватися краще конкуруючих з нею інших теорій, але вона зовсім не зобов"язана пояснювати всі факти і відповідати на всі питання.


Діяльність учених у допарадигмальний період розвитку науки менш систематична і схильна до багатьох випадків. Коли вперше створюється синтетична теорія (зародок, прообраз парадигми), здатна привернути на свою сторону більшість вчених наступного покоління, колишні школи поступово зникають, що частково обумовлено зверненням їхніх членів до нової парадигми.

Початкові етапи прийняття парадигми зазвичай пов"язані зі створенням спеціальних журналів, організацією наукових товариств, вимогами про виділення спеціальних курсів в університетах. Парадигми зміцнюються в міру того, як їх використання призводить до більш швидкого успіху, ніж застосування конкуруючих з ними способів вирішення гострих дослідницьких проблем.

Нормальна (зріла) наука - стадія розвитку наукового знання, на якій в основному здійснюються накопичення і систематизація знання в рамках складеної парадигми і розробка парадигмальної теорії з метою розв"язання деяких залишених незрозумілостей і поліпшення рішення проблем, які раніше були порушені лише поверхово.

Рішення такого роду задач Т. Кун уподібнює рішенню головоломок, де також необхідно діяти в рамках строгих правил-приписів. Тому проблеми нормальної (зрілої) науки в дуже малій мірі орієнтовані на відкриття нових фактів чи створення нової теорії. Дії в рамках строгих правил-приписів не можуть привести до створення нових парадигм, що рівнозначно революціі в науці, тобто радикальній зміні системи правил-приписів научної діяльності.

Відкриття починаються з усвідомлення аномалій, тобто з встановлення того факту, що природа якимось чином порушила навіяні парадигмою очікування. Це призводить до розширення досліджень в області аномалії. Виникає парадокс - як нормальна наука, що не стремлячись безпосередньо до нових відкриттів і маючи намір спочатку навіть придушити їх, може служити інструментом, що породжує ці відкриття. Відповідь полягає в тому, що аномалія може проявитися тільки на тлі парадигми. Чим більш точна і розвинена парадигма, тим більш чутливим індикатором для виявлення аномалії вона виступає. Певною мірою навіть опір зміні приносить користь; воно гарантує, що парадигма буде відкинута занадто легко, що до зміни парадигми приведуть тільки аномалії, пронизуючи наукове знання до самої серцевини.

Але відкриття не є єдиним джерелом деструктивно-конструктивних змін парадигми . Другим джерелом її банкрутства стає постійне зростання труднощів у вирішенні нормальних наукою своїх головоломок в тій мірі, в якій вона повинна це робити. Як і у виробництві, у науці зміна інструментів (знарядь труда) - це крайній захід, який застосовується тільки при виникненні серйозних системних криз.

Екстраординарна наука - наука на стадії гострої кризи, коли аномалія її розвитку стає занадто явною і визнається більшістю дослідників у даній області.

Будь-яка криза починається з сумніву в парадигмі і поступового розхитування правил нормального дослідження. Ситуація починає нагадувати допарадигмальний період у розвитку науки.

Криза завершується одним з трьох випадків :

1) нормальна наука може довести свою здатність вирішити проблему, що породила кризу;

2) більшістю вчених зізнається, що проблема в найближчій перспективі взагалі не може знайти свого рішення і вона як би залишається у спадок майбутньому поколінню;

3) з"являється новий претендент на роль парадигми, і розпочинається боротьба за «престол».

Але часто нова парадигма виникає (принаймні в зародку) до того, як криза зайшла надто далеко або був явно усвідомлений. В інших випадках проходить значний час між першим усвідомленням краху старої парадигми і виникненням нової. У цей період спостерігається збільшення звернень за допомогою до філософії, бурхливе вираження невдоволення станом справ, рефлексія фундаментальних положень науки - все це симптоми переходу від нормальної науки до екстраординарної.

Наукова революція - це некумулятивні епізоди розвитку науки, коли в результаті кризи стара парадигма заміщується повністю або частково новою.

У змінах такого роду Т. Кун вбачає багато спільного з революцією соціальною . Саме у вченні про природу і неминучості наукових революцій автор найбільш глибоко розходиться в поглядах з позитивістами, які стверджували безперервно накопичувальний характер розвитку знання і позаісторичність, непорушність основних правил-приписів і еталонів наукового дослідження. Наукові революції призводять не тільки до радикальних змін поглядів на світ (перебудові картини світу), але і до змін самого світу, в якому живе людина.

Навіть після затвердження на троні нової парадигми опір довго не припиняється. Окремі вчені беруть нову парадигму по самих різних міркувань, у тому числі лежачим поза сферою науки (наприклад, культ сонця допоміг І. Кеплеру стати коперниканцем). Велику роль відіграють також естетичні фактори. Навіть національність і колишня репутація новатора можуть зіграти в цьому процесі значну роль. Звернення в нову віру буде тривати до тих пір, поки не залишиться в живих жодного захисника старої парадигми.

З точки зору Т. Куна, прогрес науки не є строго поступальним. Він найбільш очевидний в періоди її нормального (кумулятивного) розвитку. При зміні парадигм число знову відкритих проблем зазвичай перевищує число дозволених. Але саме відкриття нового поля проблем забезпечує подальший рух вперед на черговому етапі існування нормальної науки вже в рамках нової парадигми. Т. Кун також звертає увагу на те, що новизна заради новизни не є метою науки, як це часто буває в інших областях творчості. І хоча нові парадигми рідко або ніколи не володіють усіма можливостями своїх попередниць, вони зазвичай зберігають величезну кількість найбільш конкретних елементів попередніх досягнень, відкриваючи при цьому можливості нових конкретних рішень старих проблем.

Але чи можна вважати, що з кожною науковою революцією ми все ближче підходимо до якогось повного, об"єктивного, істинного уявлення про природу? До позитивної відповіді на таке поставлене питання Т. Кун відноситься скоріше скептично просто тому, що такого абсолютного знання в принципі існувати не може. Але ми можемо говорити про все більшість інструментів і процедур дослідження того, що ми вивчаємо.

На закінчення слід звернути увагу на особливе значення поняття «наукове співтовариство » у підході Т. Куна. «Парадигма - це те, що об"єднує наукове співтовариство, і навпаки, наукове співтовариство складається з людей, які визнають парадигму». Поза конкретного наукового співтовариства поняття парадигми втрачає свій сенс. Таким чином, парадигми не живуть самі по собі; і коли говорять про переосмислення в рамках тієї чи іншої парадигми нових фактів або зміні парадигм, мається на увазі реальне життя наукового співтовариства. Тому соціологія науки - невід"ємний аспект логіки розвитку науки.

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парадигма (від грец. рбсЬдейгмб - приклад, взірець) - це інтегральна характеристика тієї чи іншої науки в певну епоху. Вона включає до себе: по-перше, символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії); по-друге, картину світу (модельні уявлення, образи об"єктів науки); по-третє, загальноприйняті у даному співтоваристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації; по-четверте, загальноприйняті в наукових колах зразки опису, пояснення, базисні приклади розв"язання конкретних наукових проблем.

Відомо, що виключно важливу регуляторну функцію у науці відіграють парадигми (сукупність методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та інших настанов, що сформувалися історично і прийняті у своїй спільноті як зразок, норма, стандарт вирішення проблеми). До змісту парадигм включаються сукупність теоретичних стандартів, ціннісних критеріїв, світоглядних позицій, методи і принципи досліджень.

Розвиток науки згідно, з Томасом Куном, відбувається шляхом формування, конкуренції і зміни парадигм. Наприклад, наука пройшла у своєму розвитку через метафізичну, діалектичну, класичну, посткласичну й постмодерністську парадигми. Для сучасної науки характерна мультипарадигмальність. Вона має кілька відносно самостійних парадигм (об"єктивістську, критичну, символічну, прагматичну, інституційну, діяльнісну, нормативно-ціннісну, системну, інструментальну, інноваційну).

Суспільні, культурні та інтелектуальні тенденції, що спостерігаються в новітніх суспільствах, називаються об"ємною назвою « п остмодернізмом » і являються новою суспільною реальністю, підкріпленою свободами, толерантністю та людською солідарністю. Для інших, «постмодернізмом є теоретичний вірус, який паралізує поступове мислення, політику і практику». Постмодернізм може трактуватися як «комплекс інтелектуальних карт», що служать описанню суспільних практик та мислення кінця XX сторіччя.

Постмодерністичний проект зображує інституціональну науку в її сьогоднішній формі. В обмін пропонує людському пізнанню певні уявлення. Вони позбавлені методологічних в традиційному розумінні основ, які пов"язуємо з терміном «методологія». Вони також не створюють парадигму в значенні пропонованому Т.С. Куном.

Інтерпретативна парадигма відображає статус наукової системи досліджень якісного типу. В найбільш широкому розумінні її методологія «зазвичай визначається як дослідження суспільного світу шляхом спостереження одиниць і груп в натуральних умовах їх життя при мінімальному впливі зі сторони спостерігача».

Інтерпретативна парадигма складається з багатьох онтологічних та епістомологічних розв"язків. Прибічники цього згідні, що знання - це витвір людського розуму.

Факти, події, а тим більше люди підлягають змінам. Важливим є опис їх незмінності та змінності; Універсальні, приховані елементи наших глибоких знань можуть бути відкриті в момент зіткнення з досліджуваним предметом, а не під час об"єктивного, внутрішнього спостереження; Деформації, виникаючи з аналітичного розкладу фактів, подій і характеристик людей на окремі складові елементи, можуть врівноважуватися шляхом виділення існуючих між ними зв"язків та спостереження їх як цілісності. В інтерпретації й наданні значень ключову роль відіграють вартості, визнані дослідниками і досліджуваними.

Критична парадигма констатує набір тез, що відносяться до процесу пізнання і суспільних функцій інституціональної науки, впроваджених з критичної теорії суспільства. В свою чергу «критична теорія намагається вияснити суспільний порядок таким чином, щоб вона стала каталізатором зміни цього порядку як крайній прояв критичної парадигми.

Вчені, які мислять в рамках системної парадигми, зайняті вивченням системи в цілому і взаємозв"язків між цим цілим і його частинами. Вузький, частковий аналіз може бути важливим інструментом дослідження, але він не вписується в рамки системної парадигми.

Системна парадигма не може бути зведена до якої-небудь окремої дисципліни (економіці, соціології, політології). Її варто розглядати як школу всеосяжної, суцільної суспільної науки. Особливу увагу при цьому потреба приділяти взаємодії різних сфер функціонування суспільства (політики, економіки, культури, ідеології).

Системна парадигма вимагає тісної ув"язки в розумінні існуючої організації суспільства і історичного процесу, у ході якого вона виникла. Іншими словами, дослідник, який надихається цією парадигмою, повинний шукати пояснення що відбувається в історії.

Сучасна криза перехідного періоду (трансформації суспільних відносин) в значній мірі обумовлена намаганнями вирішити існуючі проблеми за допомогою старих парадигм. Саме тому потрібні певні парадигмальні зміни які б відповідали епосі інформаційної цивілізації, започаткували міжпарадигмальну дискусію вчених, активізували парадигмальний інструментально-прагматичний комплекс у відповідності до потреб суспільства, забезпечили домінування системної парадигми, сприяли зростанню значення наукових досліджень синергетичної й постмодерністської парадигм, які дають максимальну можливість щодо синтезу знань, здобутих різними галузями наук.

Термін «парадигма» введений у філософію науки позитивістом Г. Бергманом і широко розповсюджений Т. Куном. У монографії «Структура наукових революцій» Т. Кун визначає парадигму як сукупність провідних представників науки і методів отримання нових даних у періоди екстенсивного розвитку наукового знання. Саме він порушив питання про неможливість розуміння суті наукового знання поза історичним контекстом, про науку як соціальний інститут, в якому діють спілки вчених-професіоналів і наукові організації.

Головним об"єднуючим началом наукового співтовариства, на думку Т. Куна, є єдиний стиль мислення, погоджений з визначними фундаментальними теоріями і методами дослідження. Ці фактори, що об"єднують учених, і є парадигма. Саме вони протягом певного часу (епохи) дають науковій спілці модель порушення і розв"язання проблем. З цих моделей виникають певні традиції того чи іншого напряму в дослідженні. Парадигми виконують як пізнавальну, так і нормативну функції: вони є джерелом методів, проблемних ситуацій і стандартів розв"язання проблем. Пізніше Т. Кун характеризує парадигми як дисциплінарні матриці, що примушують учених до визначеної поведінки, певного стилю мислення. Використовуючи поняття парадигми, можна виділити три основних періоди розвитку наукового знання: по-перше, це переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки (основною метою наукової діяльності в цей період було формування загального уявлення про світ і місце людини в ньому); по-друге, переважно технологічна, матеріально-виробнича орієнтація науки (основною метою наукової діяльності в цей період промислової революції став розвиток техніки як «певної сили знання», як фактора виробничого процесу); по-третє, орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (основною метою наукової діяльності в цей період науково-технічної революції стає людина як провідний фактор матеріального і духовного виробництва).

Наукова парадигма становить теоретико-методологічну основу фінансової науки і наукових досліджень. Парадигма - той чи інший приклад або показовий випадок концепцій чи теоретичного підходу. Під парадигмою розуміють:

Визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх вирішення науковому співтовариству;

Одну або декілька фундаментальних теорій, котрі користуються загальним визнанням і впродовж певного часу спрямовують наукові дослідження;

Панівний для певного історичного періоду в науковому співтоваристві усталений взірець, еталон мислення або постановки та вирішення проблеми, який уможливлює достовірність результатів наукового пошуку;

Систему ідей і уявлень, здатних розв"язати суперечності, що виникли в науці, дати пояснення накопиченому емпіричному матеріалу і відкрити шлях до подальшого поглиблення знань.

Список використаної літератури

парадигма постмодернізм суспільство інтегральний

1. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003. - 192 с.

2. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. М., 1998.

3. http://ru.wikipedia.org/wiki

Размещено на Allbest.ru

Подобные документы

    Точки зору про час виникнення науки. Загальні моделі її розвитку, основні елементи. Закономірності акумуляції знання і конкуренції науково-дослідних програм. Поняття наукової революції, пов’язаною із зміною парадигм. Ідеї динаміки наукового пізнання.

    реферат , добавлен 14.10.2014

    Научная парадигма и ее сущность. Теория научных революций. Смена птолемеевской космологии коперниковской. Наука в средневековом обществе. Циклы развития науки по Т. Куну. Борьба между номинализмом и реализмом. Идейно-культурные движения гуманизма.

    контрольная работа , добавлен 02.03.2010

    Начало процесса формирования социально-гуманитарных наук с начала XIX в. Геометрия Эвклида как образец теории. Этика Спинозы, "доказанная в геометрическом порядке". Натурализм в методологии обществознания. Культурцентристская парадигма как альтернатива.

    реферат , добавлен 16.04.2009

    Визначення терміна "магія" і причини його виникнення. Види та принципи магічного мислення. Його основні риси в епоху Середньовіччя, науки, які були в складі магічного знання епохи Відродження. Особливості впливу їх досягнень на шляхи розвитку філософії.

    дипломная работа , добавлен 07.06.2013

    Парадигма как способ деятельности научного сообщества. "Методологические директивы" - один из факторов развития науки. Многоуровневый характер методологических правил. Роль философии в развитии науки. Соотношение правил, парадигм и "нормальной науки".

    реферат , добавлен 16.04.2009

    Поняття визначення, його сутність і особливості, гносеологічні завдання та роль у практичному пізнанні. Термін "умовивід", його тлумачення, структура та елементи. Доведення як процес думки, його етапи, структурні елементи та значення в мисленні людини.

    контрольная работа , добавлен 17.02.2009

    Понятие общественного сознания, его структура и функции. Марксистская парадигма общественного развития. Формирование целостного представления и общественного сознания в контексте развития философии. История философии и методология познания, его ценность.

    реферат , добавлен 16.02.2012

    Розгляд вчення про музичний етос - філософську концепцією сприйняття музики у класичну епоху. Висвітлення даного явища в період його розквіту та найбільшої значимості у широкому соціокультурному контексті. Основні положення вчення у класичну епоху.

    статья , добавлен 24.04.2018

    Схема истории науки и этапы развития зрелой науки. Понимание Куном нормальной науки. Появление аномалии на фоне парадигмы. Начало кризиса с сомнения в существующей парадигме и последующего расшатывания правил исследования в рамках нормальной науки.

    реферат , добавлен 16.08.2009

    Человекоразмерность науки в истории. Механистическая парадигма и человекоразмерность. Физика как парадигмальная наука XX века и человекоразмерность. Наука как вид субъективной деятельности. Виртуальные миры, границы и человекоразмерность науки.

Для любых предложений по сайту: [email protected]